Вінниця - патріотична

Знаю, що багато чого не знаю. Та що не так далеко від рідного дому, а саме у Вінниці, є на що подивитись, не знала точно. Але тепер мені відомо, що у цій області є ставка Гітлера «Вервольф» у селищі Стрижавка, музей-садиба та фамільний склеп із забальзамованим тілом відомого генія медицини Миколи Івановича Пирогова, а також зовсім свіже для туристів – фонтани, що співають і танцюють. 7 червня із задоволенням разом з випускниками «Нового журналіста» та друзями відвідали Вінницю. Побачила я її, перш за все, як патріотичну.

Навіть Київ не відчуваю європейським містом, особливо, коли буваю на Майдані. Скоріш Київ- втомлене місто, якому потрібне відновлення і в людях, і в речах. А от у Вінниці «пахне» Європою. Складається враження, що місцеві жителі прагнуть вже туди якнайшвидше потрапити, хоча реплік самих мешканців і не маю. Та все ж дещо є.

Ще з кінця дев'яностих років пам'ятаю, що залізничні колії у Європі були вужчі за совєтські. Наприклад, при переїзді до Польщі, наш поїзд десь вже на кордоні заганяли до спецанагру, аби змінити колеса. Так, у Вінниці трамваї швейцарського походження з вузькою колією. Це перше, що навіяло проєвропейський настрій. 

Також вдалося побувати на концерті біля місцевої РДА, де діти різного віку співали про мир, Україну та любов, і танцювали у вишиванках. До речі, у вітринах деяких магазинчиків висять зазивні об'яви про те, що тут можна купити вишиванку. Увесь концерт – на фоні державного прапору, не такого величезного, як у Житомирі, але все ж таки.

Разом з тим організували дошку «Оновлена Україна» з папірцями та ручкою поруч, аби писати побажання та свої тезиси на задану тему. Тут можна прочитати не тільки «Слава Україні!», але й «Порошенко, не підведи». Так по-свійському звертаються жителі до п'ятого Президента України. Звичайно, він же їхній сусід, адже є почесним громадянином Вінниці. Залишила і я своє повідомлення так, немовби сама собі це писала: «Україна – моя Батьківщина. Я тебе люблю. Слава Богу за тебе!»

Зізнатися чесно, раніше до трагічних подій і не думала, що люблю свою Батьківщину та все, що з нею пов'язане, особливо людей та наш неповторний колорит. Сприймала Україну, скоріш як місце свого народження та особистого обов'язку, тому попри деякі проіноземні настрої, типу - треба їхати з цієї країни та виходити заміж за іноземця, мов би десь краще, - все ж глибоко розуміла, що не хочу нікуди їхати на пмп і найкращі хлопці все ж наші - козакиJ. Вважаю і сьогодні так, та здається ще глибше в цьому переконалася.

Там же біля Вінницької РДА вздовж алей разом з прапорами міста розвіваються і прапори ЄС. Нещодавно вінничани святкували дні Європи в Україні.

Та найпатріотичніший, на мій погляд,  момент стався вже біля фонтанів. Не враховучи, звичайно, самого шоу, задум якого - підняти в українцях пітріотичний дух та ще раз нагадати, що Україна - єдина країна. Попереду мене сиділи три маленькі дівчинки, років до десяти, смакуючи льодяники на палочках від створювача Вінницьких фонтанів. Не могли просто чекати на водяне шоу, тому розповідали байки, але приємні. Одна похизувалася тим, що нібито сам Петро Порошенко її пригощав у Києві шоколадними цукерками. Це схоже на те, коли діти у пісочниці пишаються своїми татами: а мій тато найкращий, а в мого тата є те, чого нема ні в кого… І мені подумалося, що, може, на цей раз українці все ж таки небезбатченки?