Один день з мого життя

Нещодавно, а саме 26 січня, в мене була досить цікава мандрівка за 70 км від Києва.

Метою  подорожі був  збір інформації та отримання власних вражень щодо придбаного моїми друзями влітку будинку під соціальний гуртожиток для дітей після інтерната. Але так вийшло, що я не тільки змогла попрацювати, але й добряче відпочила. Чудова природа, захоплюючі ландшафти та приємне спілкування з вже рідними людьми допомогли мені забути про все та всіх, хто залишився вдома. Усіляка метушня та нав"язливі думки на цей день залишили мене. Встигла помітити, що такий стан дає певну внутрішню свободу. 

Збирати інформацію я почала за чашкою чаю та тарілкою з пригощанням. Потім вийшла зробити невеличку фотосесію будиночку та двору (можна подивитись нижче). Прогулянка глибокими заметами під зимовим сонцем у 15-ти градусний морозчик, допомога хлопцям, які чистять сусідній двір від непотребу, та знову ж збір матеріалу - це чекало на мене далі. Крім того, я стала свідком, як привезли металочерепицю для покриття даху майбутнього житла постінтернатівців. Навколо пальця обвів мене сусідській кіт, який під виглядом замерзлої котеняти потрапив у будинок та стягнув шматок сала. 

Так запрацювалась, що не помітила, як швидко прийшла обідня година, і картопелька "в мундирах" вже заманювала всіх до столу. До того ж один  із друзів випік налисники, які ми всі дружньо вивалювали хто у сметані, а хто в медку, запиваючи чайком. Знову збір матеріалу продовжився за столом. Майже одразу я та мої друзі пішли у гості до чоловіка, який має безпосереднє відношення до проекту соціального гуртожитку. Не повірите, але ми знову сіли за стіл! Ні, нас всадили! :). З морально-гастрономічних міркувань не буду розповідати, що саме ми їли. Та їсти відверто вже набридало, аж коли мені запропонували проїхатися на квадроциклі. Драйву було багато: чолов"яга возив мене по самим  вибоїнам, що остаточно вивітрило всі "тверді залишки" з моєї голові. Мені не було страшно, хоча  саме такого ефекту чекали всі. Натомість я посміхалася на всі свої 28 та по-генсеківські махала ручкою в об"єктив для фото. А насамкінець мати мого водія квадроциклу або просто баба Зіна вручила трилітрову банку огірочків "на доріжку". Сподіваюся, що скоро їх скоштую та згадаю свою приємну подорож!